5 травня 2025 року. Лінія фронту. Штурм. Постріли. І мовчання — таке гнітюче, якого не буває в новинах. У той день Україна втратила одного зі своїх найкращих. Загинув Тярбей Арканія — чемпіон, офіцер, воїн. Людина, яка не боялася ні болю, ні вибору, ні смерті.

Його шлях почався не тут…

Тярбей народився в Сухумі, але Україна стала для нього справжнім домом. Він виріс у країні, яку обрав серцем — і довів це не словами, а вчинками. На татамі він був непереможним: багаторазовий чемпіон України, чемпіон Європи, бронзовий призер Кубка світу з тхеквондо. Його поважали не лише за перемоги, а за справжність. За те, що не грав на публіку — просто йшов уперед.

…але завершився — тут, за неї

Коли почалася війна, він не вагаючись став у стрій. У зоні АТО, а потім у лавах поліції — Тярбей ніс службу в Департаменті внутрішньої безпеки Нацполіції. Він боровся не лише з ворогом, а й з системою — тією, яка зраджує зсередини. І робив це чесно, мовчки, без пафосу.

А потім — повномасштабне вторгнення. І він знову на передовій. У складі штурмового підрозділу «Лють». Там, де найважче. Там, де виживають не завдяки, а всупереч. І саме там — 5 травня — його не стало.

Герої не вмирають?

У новинах — кілька рядків. У Telegram — сухі повідомлення. Але для тих, хто знав його, це — рана. Відкрита. Нестерпна. Біль, який не лікують слова.

Бо Тярбей — це був тил для друзів, приклад для побратимів, опора для родини. Він міг бути тренером, міг стати генералом. Але обрав бій. До останнього подиху.

Ми ніколи тебе не забудемо

Тярбей Арканія — не просто ім’я. Це приклад. Для всіх нас. Як не зрадити. Як стояти. Як любити Україну — не на словах, а до кінця. У його очах не було страху. Тільки рішучість. І віра. Що ми переможемо. Що недарма.

Він не встиг побачити перемогу. Але вона буде. Бо на ній — його ім’я.